Лауреат Каннського та інших всесвітньо відомих кінофестивалів, автор десяти художніх і понад двохсот документальних фільмів, молдавський режисер і сценарист Валерій Жерегі завітав на І Трускавецький міжнародний кінофестиваль телевізійних фільмів “Корона Карпат”.
Тут він презентує фільм “Арівідерчі”, який за рік отримав дев’ять міжнародних нагород. Валерій Жерегі поділився з кореспондентом “ВЗ”
таємницею: наприкінці фестивалю він назве ім’я української акторки, яка
отримає роль у його новій картині.
- З яким настроєм приїхали в Україну і чим потішите українського глядача на Трускавецькому міжнародному кінофестивалі?
- Мені подобається Україна. Коли приїхав, відчув, наскільки приємна у
вас атмосфера. Тут щирі люди, які завжди раді гостям. Вони можуть
виставити за двері лише тоді, коли прийдеш у їхній дім зі своїми
правилами. І це правильно. Я - фестивальна людина, вже і не рахую, на
скількох подібних з’їздах бував. Мене запрошують і як учасника, і як
члена оргкомітету, і як журі фестивалю. Кінофоруми потрібні кожній
країні. Це – діловий майданчик, де народжуються подальші спільні
міжнародні проекти. У Трускавець приїхав із фільмом “Арівідерчі”. Ця
стрічка уже здобула дев’ять міжнародних нагород, серед яких - відзнаки
від найстарішого італійського фестивалю в Солерно, гран-прі в Москві,
дві нагороди у Відні…
- Про що цей фільм?
- Цей фільм про знищення нації, про наші спільні біди, проблеми, надії…
Весь пострадянський простір ринув в ілюзію Європи у пошуках кращого
життя. Їдемо туди на заробітки, бо не маємо чим годувати дітей. Нікого
не звинувачую, але це ненормально, коли батьки залишають своїх дітей
самих. Тільки на сході Італії - понад мільйон українців. Коли показував
цей фільм в Італії, половина глядачів була з України, багато там
молдаван та людей інших національностей із тутешніх країв. У кінці
показу усі плакали і аплодували стоячи.
- Цією картиною ви хотіли показати нікчемність нашої влади чи спонукати людей до опору?
- Не хотів нікого засуджувати чи звинувачувати у чомусь. Прагнув
розбудити у людей почуття, даровані нам природою, – піклування про
ближнього, відповідальність за долю своїх дітей… Це все метафорично
переростає у загально-емоційні ідеї. Фільму “Арівідерчі” аплодували не
лише Португалія, Італія, Іспанія, Франція, а також Європарламент у
Брюсселі, куди мене запросили. Деякі міста України уже побачили цю
стрічку і теж високо оцінили її глибину. Прикро, що у рідній мені
Молдові верхівка робить вигляд, що проблеми заробітчанства у нас немає
і наче “Арівідерчі” теж немає... Хоч у центральному кінотеатрі Кишинева
йшов показ цього фільму впродовж десяти днів із повним аншлагом. Сам не
думав, що зможу своєю стрічкою зробити такий резонанс по всьому світу.
Вдалось екранізувати проблему, яка є універсальною і мучить нації
здавна. Фільм “Арівідерчі” став проблемним не лише для країн, які
покидають люди, а й для тих, куди вони їдуть на заробітки.
- Ви зуміли знайти болючу істину, яка так чи інакше торкається
багатьох. Працюватимете і надалі над екранізацією великих проблем
людства?
- Фільм “Арівідерчі” було створено у стилістиці італійського
неореалізму. Після показу італійські кінематографісти запропонували
мені подальшу співпрацю. Головною умовою був пошук глибинної проблеми.
Знайти гостру проблему було неважко, їх на поверхні - мільйони. Уже
написав сценарій. Стрічку зніматимуть у Солерно (Італія).
- Яку проблему піднімаєте цього разу?
- Тут проблема ще більш хвилююча. В однієї нелегалки народилась дитина.
Але жінка затягнута у мафію проституції, і сутинер вбиває її.
Залишилось шестимісячне немовля - сам на сам із світом, нікому не
потрібне. Центральне питання у тому, хто несе відповідальність за цю
дитину. У стрічці показано звірство дорослого світу, яке готове
роздерти це янголя. А воно усміхається всім мило, не розуміючи, що
відбувається навколо. Ця проблема присутня на всіх континентах світу.
До зйомок хочу залучити актрис із різних країн, аби це було нашим
спільним болем.
- А чи не здається вам, що такими картинами ви можете травмувати психіку людей, які ці проблеми відчули на собі?
- Мої фільми побудовані не лише на сльозах та стражданнях. У них
присутній гумор, сарказм, щоб відволікти глядача. Буду працювати над
тим, щоб були і розважальні моменти. Адже ми такі люди, що у когось
радість, а інший поблизу помирає від голоду. Це ще один повчальний
момент.
- Знаєте рецепт доброго кіно?
– Потрібно творити сюжети, які були б зрозумілі глядачам на всіх
континентах, вміти налагодити з аудиторією тісний діалог і нести людям
добро своєю працею. Якщо йдеш до глядача із метою підкорити його, то
вже програв. Потрібно іти з діалогом. Жодна моя картина не схожа на
іншу. Але всіх їх об’єднує любов до людства.
- В Україні великі проблеми із вітчизняним кінематографом. Яка ситуація у Молдові та інших країнах, де ви бували?
- Ця проблема існує повсюду. Борючись із бюрократичним світом, часто
вже пропадає бажання працювати над створенням кіно. Аби створити добру
картину, потрібно, щоб тобі бодай не заважали. Фільм “Арівідерчі” я
зняв за п’ять днів, адже було величезне натхнення – і жодних перепон.
- Що побажаєте українським режисерам, акторам, які дещо опустили руки і
не вірять у те, що ситуація в українській кіноіндустрії покращиться?
- Гордий, що товаришую із Борисом Савченком, Анатолієм Борсюком… Зараз
важкий час не лише для світу кіноіндустрії. Шкода, що мусимо плисти за
течією, бо залежимо від держави. Художник може купити собі фарби,
мольберт, намалювати яку захоче картину і продати її чи возити по
галереях. Письменник може написати твір, роздрукувати вдома на принтері
- і роздати в маси. А щоб створити кіно і розповсюджувати його,
потрібні величезні гроші, маса апаратури і людей. Відповідальність -
величезна. Тому у скрутний для держави час найдужче страдає саме
кіноіндустрія. Але мене захоплюють люди, які і зараз не зламались,
намагаються все робити для того, щоб люди таки мали змогу дивитись
добре кіно. Люди на кшталт Савченка по праву гордо несуть звання митця.
Таким людям потрібно дякувати за життя. Біда, що цінуємо наших героїв
лише після смерті.
Довідка «ВЗ»
Валерій Жерегі народився 19 жовтня 1948 р. у молдавському селі
Страшени. В 1970 р. закінчив режисерський факультет Кишинівського
інституту мистецтв. У 1975 р. закінчив факультет режисури ВДІКу.
Працював на студії “Молдова-фільм”, а також в Югославії, Румунії,
Австрії, Угорщині, Німеччині, Франції, Росії. З 1978 р. - член Спілки
кінематографістів. У 2006 р. заснував кінокомпанію PRIM-PLAN STUDIO і
“Актёрское Агентство Валериу Жереги”. 23 травня 2008 р. кінокомпанія
PRIM-PLAN STUDIO випустила перший журнал про кіно в Молдові —
PRIM-PLAN. Автор десяти художніх і понад двохсот документальних
фільмів, усі вони є призерами різних кінофестивалів. Має трьох доньок.
Фото з сайту www.sanatate.md
