Ця розмова відбулась з Валеріу ЖЕРЕГІ ще до того, як він отримав Гран-прі фестивалю «Корона Карпат». Було цікаво поспілкуватися з режисером, який створив такий зворушливий та актуальний для сьогоднішнього дня фільм. Після сеансу було видно, що стрічка не залишила байдужим нікого. Цікаво також було почути як історію фільму, так і дізнатися про долю головних героїв з «Арівідерчі». Хоча Валеріу Жерегі – знаний режисер, сценарист, лауреат Каннського та багатьох інших всесвітньо відомих фестивалів, він виявився дуже приємним у спілкуванні. Цікаво відкрити для себе зірку. І цими відкриттями я хочу поділитися з хочу поділитися з читачами нашої газети.
- Це вже десята міжнародна нагорода вашої стрічки. В історії молдовського кінематографа жоден фільм не мав такого успіху, але, як мені відомо, у рідній Молдові «Арівідерчі» досі не відзначений. Чому?
- Так уже повелося, що про мої фільми більше говорять за кордоном, аніж вдома. А якщо представники нашої влади і помічають здобутки в галузі культури, то значно пізніше, аніж хотілося б. Проте це мене мало засмучує. Найвище визнання для кожного режисера – це схвалення глядачів. Я організував безкоштовний перегляд «Арівідерчі» у центральному кінотеатрі Кишинева впродовж десяти днів. Що там діялося! Квитки на усі сеанси розбирали вже зранку. Люди із сіл приїжджали на автобусах по декілька разів. Стрічку підтримали і молдавани, які працюють в Італії. Вони телефонували додому своїм родичам і казали: «Обов’язково подивіться цей фільм!» Так «Арівідерчі» став народним надбанням.
- І розпочав свою тріумфальну ходу за міжнародним визнанням...
- Найщедрішою на нагороди виявилася Україна. На Бердянському міжнародному кінофестивалі спеціальний приз журі «Надія фестивалю» отримав виконавець головної ролі восьмирічний Іон Бабенко. Тут же «Арівідерчі» був відзначений призами за кращу режисуру і кращу операторську роботу. Згодом стрічка отримала Гран-прі міжнародного фестивалю патріотичних фільмів «Кінотур -2009» (м.Житомир) та премію «Найкраща режисура» на Міжнародному кінофестивалі з прав людини (м. Харків). «Арівідерчі» взяв участь у Московському Євразійському телефорумі, де також виборов Гран-прі, на Міжнародному кінофестивалі в Солерно (найстарішому в Італії)) йому дісталась абсолютна премія у розділі фільмів середнього метражу. Картину відзначили представники Європарламенту (Брюсель, Бельгія) і організували її показ у Португалії, Іспанії, Франції, Італії, де «Арівідерчі» збирав повні зали. Згодом Європарламент ще раз організували мою поїздку у ці країни. І знову – непідробне зацікавлення глядачів.
На Євразійському фестивалі, отримуючи Гран-прі, я сказав: «Цей фільм створено за 5 знімальних днів, 7 днів монтажу і 60 років мого життя».
- Чому, здавалось би нехитра історія двох самотніх дітей з глухого молдавського села, позбавлених материнського тепла, викликає такий сплеск емоцій?
- Щоразу під час показу фільму, коли я бачу реакцію глядачів: сльози, співчуття, просвітлені обличчя, то розумію, що є у всіх нас є спільні болі і страждання, і ставлення до нашого майбутнього – дітей. Такі почуття єднають людей, незалежно від того, де вони живуть. Проблема заробітчанства, піднята в «Арівідерчі» - це не лише проблема країн, звідкіля виїжджають, а й країн, куди їдуть. На цю тему художніх фільмів ще не робили, тому я був переконаний, що стрічка матиме успіх.
- Проте ваш фільм не є художнім, його можна вважати документальним: хлопчик та дівчинка не грають ролі, а живуть своїм щоденними дорослими турботами і по-справжньому сумують за мамою. До того ж стрічка є чорно-білою за винятком одного епізоду – сну дитини, коли на небі з’являється веселка...
- А хіба життя не є таким же сплавом документальногоі художнього? Під час обговорення фільму в Єропарламенті я раптом усвідомив, що члени комісії так і не зрозуміли художнє чи документальне кіно вони бачили. Для мене, як творця, це надзвичайний комплімент. А відомий актор Роберт Де Ніро сказав: «Ось приїхав чоловік із якоїсь невідомої країни і нагадав нам, що колись було гордістю світового кінематографу – італійський неореалізм. Тому – вчіться у нього, а фільм «Арівідерчі» повинен побачити увесь світ». Ці його слова були надруковані у провідних італійських виданнях. Після цього почали надходити пропозиції про співпрацю. І свою наступну картину, у якій йтиметься про нелегку заробітчанську долю, я зніматиму в Італії. Одразу після завершення «Корони Карпат» відлітаю до Риму.
У мене так складається в житті, що бракує часу, щоб радіти успіху того чи іншого фільму. Вони живуть самі по собі, а я занурююся в інший проект. Майже усі мої картини були відзначені нагородами. І це хороший стимул для того, щоби взятися за наступну роботу з великою долею відповідальності. Тут виключається будь- яка халтура, непрофесійне ставлення. У мене – свій принцип пошуку сюжету, теми для фільму. Мені потрібно сформулювати тему майбутнього фільму в одному реченні, і це речення перевірити на усіх націях. Тобто обов’язкова вимога до самого себе – фільм має бути прийнятим і зрозумілим на усіх континентах.
- Яке враження справив на вас перший Трускавецький фестиваль телевізійних фільмів?
- «Корона Карпат» є тим новонародженим дитям, яке потребує ретельного догляду та опіки. Я – людина фестивальна, все життя – то учасник, то гість, то голова журі. Відчувається, що організаторам вашого фестивалю ще бракує досвіду, проте всі ми радо ділилися своїм, підказували, як краще зробити. Потрібно лише проаналізувати цю інформацію, змоделювати її на Трускавець, і вже наступний форум провести більш злагоджено.
Хочу сказати, що художня вартість фільмів, які пройшли конкурсний відбір цього року, свідчить про високий професійний рівень фестивалю. А особливістю його я б назвав людяність. Не було прихованої боротьби, війни чи неприязні між учасниками як це інколи буває на подібного роду зібраннях. Надзвичайно привітливими і щирими є трускавчани, з якими ми спілкувалися. Я перший раз у вашому місті, і враження склалося якнайкраще.
Як на мене, фестивальний рух взавжди йде на користь кіно. Політики не зуміють створити нам таких дружніх стосунків як створить спільна участь в тому чи іншому мистецькому заході. Фестиваль – це насамперед робочий майданчик, де народжуються цікаві ідеї, укладаються домовленості про співпрацю, аналізуються здобутки. Тому я обома руками за створення нових фестивалів. Трускавцю ж сам Бог велів мати свій кінофорум.
Розмовляла Ольга КУЦ, «Трускавецька Газета»
