Тетяна ТАТОМИР
Попри родючість землі і ресурсні можливості, ми живемо таки в бідній
державі. Першочерговим для основного відсотку українців залишається –
виживання у формі жевріння. «Є хліб – буде пісня» – гасло явно не на
часі, як не на часі зацікавленість суспільства культурними цінностями.
Ну дуже вже ми заполітизовані. І дарма…
Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат», який стартував
у Трускавці 10 січня, не перша проба пера. Рік тому в ПК. Т.Шевченка
відбулася його презентація. Вже тоді з уст режисера, народного артиста,
голови спілки кінематографістів України Бориса Савченка прозвучав намір
зробити фестиваль високорівневим, зокрема в професійній оцінці
телевізійних фільмів. Підтримка Міністерства культури та туризму,
Львівської обласної держадміністрації, Національної телекомпанії
України та Першого національного каналу, десятирічний досвід директора
Бердянського Міжнародного кінофестивалю Олександра Махотіна, помножені
на посильний організаційний вклад генерального директора кінофестивалю,
трускавчанина Олега Карпина привнесли в різдвяний настрій міста-курорту
колоритну свіжість нових емоцій. Генеральним продюсером кінофестивалю є
директор турагентства «Карпатія – Галичтур" Теодозія – Любов Микитка
(Львів), Президентство телекінофоруму довірено знаному в колах
театроманів Федору Стригуну – художньому керівникові Львівського
національного театру ім. М.Заньковецької.
ЧЕРВОНА ДОРІЖКА, ЯК З ВІНОЧКА СТРІЧКА...
Червона доріжка - вишуканий атрибут заходів високого рівня. Зазвичай з
цією традицією зустрічаємося, оглядаючи телевізію, і не поспішаємо
відірвати погляду від зірок, що по ній крокують. Червона доріжка,
постелена до дверей кінотеатру «Злата», хоч і з запізненням (погодні
умови суттєво пригальмували організаційні моменти, не всі гості та
члени журі змогли добратися вчасно), але виконала свою пряму функцію:
першими на неї ступили ведучі програми відкриття «Корони Карпат»
подружжя Наталя Сумська і Віталій Борисюк. Окрім України, нехай умовно,
але пронесли до кінотеатру «Злата» свої фільми Болгарія, Білорусь,
Молдова, Турція, Сербія і Росія.
Хоч ажіотажу і не було, порожні (смію зауважити найзручніші) крісла
залу так і не дочекалися своїх елітних (?) господарів. Одна з
несправедливостей цього світу: всі, хто може підтримати і оцінити
подібні дійства, має потребу в них, зазвичай, запрошень не отримують.
На квитки у 80 грн на будь-яку презентацію (а в родині бажаючих кілька)
в нашій абсурдній державі - не кожен спроможний розігнатися..
Ті ж, кому пощастило бути присутніми, яскравих, різнорідних вражень
назбирали вдосталь: лаконічна посвята заходу отцем Петром Івасівкою,
виступ міського голови, заклик Олега Карпина (швидше всього до головних
лікарів) долучити до призів путівки на відпочинок в Трускавці , що
послужило б доброю промоцією місту-курорту.
Теплі слова митців білоруської та польської делегацій, акапельний спів
романсів особистостей зі світу кіно – велика насолода та духовна
підживка.
Гарною оздобою святкового вечора був вертеп трускавецьких УМХістів (творчий наставник отець Володимир Боднарчук).
«УКРАЇНА: СТАНОВЛЕННЯ НАЦЇ»
Почесний гість кінофоруму - Єжи Гоффман – захворів. Прикро, бо побачити
зблизька зірку такого штибу – велике щастя. Зустрітися з ним таки
вдалося: у документальному фільмі «Україна: становлення нації» могутній
режисер неодноразово з екрану звертається до своїх глядачів. Приводом
до екранізації стала книга Леоніда Кучми «Україна – не Росія».
На жаль, зал був незаповненим. Соромно за державу, яка не дала полякам
жодної копійки на цей проект. Мало того, навіть не викупили в них право
на демонстрацію фільму широкому загалу в Україні. До честі ж поляків і
великого здивування тих, хто уважно проглянув всі чотири частини
фільму: ексклюзивна документальна хроніка, жодних кренів, ніякого
шовінізму, виваженість в розставлених акцентах і симпатія пана Гоффмана
до України, дружина якого (вже, на жаль, покійна) представниця нашої
нації.
Зі слів Бориса Савченка і продюсера стрічки Єжи Міхалюка, особливу
цікавість цей фільм викликав на сході України. Все, що вдалося побачити
на екрані – титанічна праця і велика документальна історія еволюційних
процесів історії становлення української нації. Такий фільм, на рівні з
Біблією, слід зробити настільною книгою кожної української родини.
На пам’ять продюсер Єжи Міхалюк отримав в Трускавці подарунок від
власника Готелю рН, очільника Ротарі клубу в Трускавці Сергія Розори
прекрасний дарунок – тренажер - масажер Розумовського.
