Преса про фестиваль

Про новий фільм, зіркову хворобу та особисте життя режисер Антоніо Лукіч розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

ГАЛИНА ЯРЕМА

27-річний режисер Антоніо Лукіч увірвався у світ кінематографа дуже стрімко і заявив про себе надзвичайно голосно. Спочатку його картина «У Манчестері йшов дощ» стала кращою з кращих серед студентських робіт і отримала перемогу на VIII Одеському кінофестивалі. Наступний фільм Лукіча, «Мої думки тихі», отримав приз журі на 54-му кінофестивалі у Карлових Варах (Чехія) і низку високих нагород на Х Одеському міжнародному кінофестевалі.

А тепер картиною «Мої думки тихі» організатори VІІІ Трускавецького міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат», що відбудеться у Трускавці 7−10 листопада (медіа-партнер — газета «Високий Замок»), вирішили відкрити цьогорічний кінофорум.

— На Трускавецькому кінофестивалі фільмом-відкриттям буде ваша стрічка «Мої думки тихі». Цей фільм отримав багато нагород на різноманітних кінофестивалях і тепер братиме участь в основній конкурсній програмі ТМКФ «Корона Карпат». Як з’явилася ідея створення стрічки?

— Фільм створено на основі реальних подій. Це історія мого друга Дмитра, котрий певний час займався фрілансом. Одного разу Дмитро отримав незвичне замовлення — записати звуки тварин на Черкащині. Дмитро з батьком їздив по різних фермах, завітав у гості до жителів Черкащини, де записував звуки, які видають свинки, корови, птахи… Я подумав, що це непоганий привід провести трохи часу дітям разом з батьками. Саме з цієї історії і з’явилася ідея фільму — про батьків та дітей, які, подорожуючи на таке незвичне замовлення, спілкуються та намагаються встановити діалог між двома поколіннями.

— Перед тим, як вийти на екрани, фільм кілька разів змінював назву. Чому зупинилися саме на останній — «Мої думки тихі»?

— Зміна назви зумовлена тим, що у фільмі багато тем, які для мене є дуже важливими. А назва мала би підсилювати одну з них. «Мої думки тихі» — про невимовлені слова. Відчуваючи дуже багато, ми часто говоримо про щось зовсім неважливе, і часто не можемо сказати своїм близьким те, що нас турбує насправді.

— Фільм належить до комедійного жанру. Не раз чула від режисерів і акторів, що знімати комедію в рази складніше, аніж драму…

— Усе залежить від світосприйняття. Мені здається, що люди, яким у житті вистачає веселих емоцій, воліють знімати драму. Натомість песимістам чи меланхолікам не вистачає чогось веселого. Тому вони й знімають комедію. Складність комедії у тому, що її важко експортувати. Бо гумор — це така річ, яку важко зрозуміти за кордоном. І комедія не пробачає права на помилку. Якщо у драмі режисер може собі дозволити у чомусь помилитися, давати якісь сумнівні епізоди, то у комедії це неприпустимо. Нема нічого гіршого, ніж жарт, який не працює. І тому всі інші жарти можуть просто посипатися після цього.

— Попри те, що ви ще дуже молодий режисер і видали на-гора не так багато фільмів, як режисери у поважному віці, уже маєте дуже високі нагороди за свої роботи. Що відчували, коли отримали свою першу нагороду?

— Нагороди за повний метр справді визначні, але для мене більше важить є нагороди за короткометражки у часи студентства. Висока нагорода не робить фільм ані кращим, ані гіршим, хоча це дуже приємно. Чи тремтіли мої коліна, коли отримував першу нагороду? Ні, не тремтіли, швидше, були кольки в шлунку (сміється. — Г.Я.)

— Від такої шаленої популярності, мабуть, захворіли на зіркову хворобу? Як з нею боретеся?

— Якби я був футболістом, то у свої 27 років був би ветераном. А для режисера я ще справді молодий. Я називаю свою популярність так: широковідомий у вузьких колах (сміється. — Г.Я.). З колегами спілкуюся як і раніше. Носа, як ви кажете, не задираю. З батьками також. Більше знайомих і друзів у мене не стало, хіба що у соцмережах. Тому не розумію, що таке зіркова хвороба, і намагаюся принципово залишатися собою.

— Нагорода на кінофестивалі передбачає і фінансову підтримку. На що витратили свою першу премію?

— У щось надзвичайно важливе наразі не вклав. Користуюся цими коштами на власні потреби. От машину відремонтував, придбав літню гуму (сміється. — Г.Я.).

— Хочу повернутися до фільму «Мої думки тихі». Ви подали перед зйомками заявку на пітчинг у Держкіно і отримали певну частину коштів. Зараз Верховна Рада має намір відмовити українським кінематографістам у фінансовій підтримці зйомок їхніх нових стрічок. Натомість зарубіжним кіношникам, які зніматимуть свої картини в Україні, даватимуть таку «дотацію». Яка ваша думка з цього приводу?

— Моя позиція така: підтримувати треба українське кіно, а особливо дебютантів. Адже без цього неможливо буде дізнатися, на що здатні молоді режисери. Буде прикро, якщо це фінансування зупиниться. Режисерам буде складно знімати кіно без державної підтримки. Кіно — частина культури, а вона не повинна бути прибутковою. Підтримувати її, вдихати у неї нове життя потрібно обов’язково.

— Можете з певністю сказати, що сьогодні українське кіно живе і процвітає?

— На жаль, такого сказати не можу. Фільми знімаються, але кіноіндустрія ще має рости і рости. Хоча, останнім часом картин знято багато, і наші фільми уже можуть про себе заявити у Європі та світі. Але якщо порівнювати з кіноіндустрією інших європейських країн, я вже не кажу про американську, то нам ще треба багато вчитися і працювати. І давати тверезу оцінку власним можливостям. Треба знімати фільми про нас — про звичайних людей, наші реалії, а не замахуватися на, скажімо «Хрещеного батька» чи на щось подібне.

— Ви з дитинства мріяли стати режисером?

— Мабуть, ні. У дитинстві мало про що мріяв, більше гуляв у дворі (сміється. — Г.Я.). А вже десь так у 16 років почав замислюватися, що маю далі робити. До всього треба мати талант. А от щоби бути режисером, таланту ніякого не потрібно. Тому, мабуть, я й пішов вчитися на режисера. Треба мати добру пам’ять, організаційні здібності, і вже можна навколо себе зібрати людей.

— Як таке може бути — не мати таланту і знімати чудові фільми?

— Я мав на увазі, що над талантом можна працювати. І за допомогою праці можна чогось досягти.

— А чому тоді вибрали режисуру, а не акторство?

— Актор — дуже важка професія. Залежна. У режисурі, до речі, як і у акторстві, немає середини, тобто середнього класу. Якщо актор топовий, то у нього все добре, якщо ні — все погано. Якщо з натяжкою середній режисер ще може якось існувати, то середніх акторів можна просто пожаліти.

— Ви народилися в Ужгороді. І вам ближче було вчитися у Словаччині чи Угорщині — так роблять чимало закарпатців. А ви поїхали до Києва…

— Правду кажете. Бо мій клас роз’їхався увесь. Коли приїжджаю до Ужгорода, не можу зустрітися з жодним однокласником. Чому я поїхав до Києва? Тут усе просто — моя сім’я не належить до корінного населення Закарпаття. По материнській лінії родина військових з далекого Сибіру, а мій батько — югослав. Тому я і не мріяв ніколи стати студентом угорського вишу. Я — українець. Хоча й називаюся Антоніо. Хотів вчитися у столиці України.

— А хто вас назвав таким іменем?

— Значна частина батькової родини живе у Хорватії. А там звична справа називати дітей на італійський манір. От і мене так назвали.

—  Вас називають молодим перспективним комедійним режисером. Чи маєте намір після комедії «перекваліфікуватися» у драму чи кримінальний бойовик?

— «Мої думки тихі» — це на стику жанрів. Щось між драмою та комедією. Але якщо буде цікавий драматичний матеріал, то чому б його не зробити?

— Який фільм ви за жодні гроші і ніколи не знімете?

— Мені страшенно не подобаються спекулятивні фільми, коли режисер іде у щось надзвичайно складне та не пережите — задля виправдання фестивальних очікувань чи ще чогось. Це коли режисер не співпереживає своїм героям, є для них чужим. Я би таких картин точно не знімав.

— І останнє. Ви забобонна людина?

—  Насамперед скажу, що я людина релігійна. Отже, забобонам не повинен вірити. Але, зізнаюся, я таки забобонний. Але не настільки, щоб через чорного кота, який перейшов мені дорогу, не піти на роботу. Також ніколи не зроблю зауваження жінці, яка перейшла мені дорогу з порожніми відрами. Але десь підсвідомо розумію, якщо жінка все ж таки перейшла дорогу з порожніми відрами, то краще за нову справу того дня не братися… Ніколи не покладу шапку на стіл. Дотримуюся «правила», що не можна класти на стіл хліб догори дригом. Але у що би там не вірив, завжди сподіваюся на власні сили і свій розум.

У вересні на широкі екрани вийшов довгоочікуваний фільм «Заборонений», у якому йдеться про складний життєвий шлях видатного українського поета Василя Стуса, його боротьбу з системою та про спробу опублікувати свою останню збірку віршів, яку він намагався передати з в’язниці. Картина буде представлена на VІІІ Трускавецькому кінофестивалі, інформаційним партнером якого є газета «Високий Замок».

https://wz.lviv.ua/interview/398837-pislia-vykhodu-zaboronenoho-ia-duzhe-zminyvsia-navit-kynuv-kuryty?fbclid=IwAR3keXrtO0Kt5ldo5w2z1oNHIf9Iy9weQyEZQBcZBpQbAHdO7tPKzpo5mZs

«Заборонений» боротиметься за найвищу нагороду — «Корону Карпат» — в основній конкурсній програмі фестивалю. Головну роль у фільмі зіграв талановитий український актор Дмитро Ярошенко, зовні дуже схожий на свого героя.

— Пане Дмитре, на VІІІ Трускавецькому кінофести­валі «Корона Карпат» в осно­вній конкурсній програмі буде показано фільм «Забо­ронений», у якому ви зіграли головну роль — Василя Стуса. Що для вас ця роль і що від­чуваєте після того, як стрічка вийшла на екрани?

— Насамперед це дуже вели­ка відповідальність і честь — зі­грати Василя Стуса. І, звісно, після виходу фільму на екрани побачити реакцію глядачів, що у своїй більшості позитивна. З продюсерами і сценаристами ми вже об’їздили одинадцять міст України, і всюди зали апло­дують стоячи. А в очах — сльози. Для мене це найвища оцінка не лише моєї роботи, а й всієї зні­мальної групи. Перед перши­ми показами я страшенно хви­лювався, але потім зрозумів, що ми все правильно зробили. І мені не соромно за нашу роботу.

— Складно було пройти кастинг? Адже на роль Васи­ля Стуса пробувалося понад 50 акторів…

— Мабуть, саме мені довіри­ли цю роль, бо я зовні дуже схо­жий на Василя Стуса. І не лише зовнішньо, а й внутрішньо. Зна­єте, коли я був на першому кас­тингу (а через три дні були про­би), сказали, що я зовнішньо дуже схожий, а от внутрішньо наче чогось бракує. Навіть Іван Драч, коли переглянув ці проби, сказав, що я не дотягую по гли­бині. Між першим і другим кас­тингом минуло з півтора місяця, я вже й не мріяв отримати цю роль, думав, що затвердили ко­гось іншого. Але мене все ж таки запросили на другий кастинг і попросили зіграти так, щоб ге­неральний продюсер міг мене затвердити. Я дуже старався, і роль довірили мені.

— Чим вас захопив образ Стуса? Можливо, трапило­ся щось таке, що переверну­ло ваше життя, можливо, змі­нилися ваші погляди на якісь конкретні речі?

— Якось воно все паралельно відбувається, і певні зрушення у моєму житті збіглися з цією рол­лю. Можливо, якби я сам у жит­ті не змінювався у цей час, то й у фільмі цьому би не зіграв. Скажі­мо, після виходу фільму я кинув курити. І краще почав ставитися до свого здоров’я і цінувати сво­боду, яку маю і якої не було у Сту­са. Ще зі мною відбулися якісь речі, пов’язані з духовним розви­тком і еволюційним рухом вгору, до особистого розвитку. Коли я працював над образом, найголо­внішим питанням було «як він міг це все витримати?». Як Стус міг протистояти цій машині і усім тим негараздам, які випали на його долю? Попри усі звинувачення, український народ визнав Васи­ля Стуса, і як це було складно, міг знати тільки він. Дослідники мені сказали, що Стус цікавився схід­ною філософією, буддизмом, тобто відкриттям Бога всереди­ні себе, а це найглибший ресурс і найбільше багатство людини, її найбільша сила. Завдяки цій силі він міг вистояти. Тому я мав що почерпнути з життя великого Ва­силя Стуса.

— До зйомок фільму творчіс­тю Василя Стуса цікавилися?

— З його творами перше зна­йомство відбулося ще у школі. А згодом у театрі побачив збірник його творів і час від часу його перечитував, але сказати, що я глибоко займався його твор­чістю, не можу. Ну, а вже під час зйомок «Забороненого» постій­но читав його вірші.

— Яка зі сцен у знімально­му процесі далася вам най­важче?

— Мабуть, сцена, коли у тюр­мі кагебістка спалює вірші Ва­силя Стуса, потім його душать… Очевидно, увесь цей тюремний період і був найскладнішим. Бо треба було достовірно переда­ти цей процес. З моменту зйо­мок минув рік. Мене запросили озвучити документальний фільм голосом Василя Стуса. Це був настільки хвилюючий момент, що зі мною щось робилося: по­чало колоти серце, і я зрозумів, ще раз зануритися у події того часу дуже і дуже важко.

— Фільм знімали у правди­вій в’язниці чи робили спеці­альні декорації?

— В'язниця була правдива, усе відбувалося у реальній колишній колонії «Березань», що під Киє­вом. Правда, в’язнів на той час вже пів року як вивезли звідти, але охорона і керівництво колонії залишалися на місці. І та атмос­фера Радянського Союзу також залишилася. Спеціально збуду­вали карцер, у якому сидів Стус, будували окремо на студії, щоб камера могла знімати зверху і з різних боків.

— Моторошно було перебу­вати у тих застінках?

— О, ще й як! Нам казали, що поруч туберкульозний диспан­сер. Пригадую цю сцену, коли кагебістка спалює вірші Стуса на подвір’ї, а мене у костюмі і гри­мі вивели на це подвір’я. Поки налаштовували камеру, у мене було відчуття, що там справді розстрілювали людей. Там та­кий рів, глуха стіна — у мене рину­ли сльози. Атмосфера була над­звичайно гнітюча… Пригадую, знімали сцену, коли мені довело­ся кричати рядки з вірша Стуса: «Кубло бандитів, кагебістів, зло­діїв, ґвалтівників, у стольному засіли місті, як партія більшови­ків…». Того дня мені треба було їхати до Франківська на фести­валь «Порто-Франко», де я грав на сцені, треба було нашвидку­руч зібратися, застрибнути у ма­шину, щоб встигнути на вокзал. Коли ми виїхали, почалася така сильна буря, що на знімальному майданчику повалило освітлю­вальні ліхтарі. Слова Стуса спра­цювали, наче мантра!

— Чула, що режисеру до­велося вирізати зняту сцену суду над Стусом, де адвока­том виступав Віктор Медвед­чук. Начебто був дзвінок від самого Медведчука. Продю­сер Артем Денисов назвав це фейком, мовляв, ніхто ніко­му не телефонував і нічого не просив вирізати. То вирізали цю сцену чи ні?

— Кажуть, насправді ніякого дзвінка не було. Зі свого боку можу сказати, що були епізоди у сценарії, коли друзі Стуса каза­ли, що він їм розповідав, начеб­то вони розмовляли з адвокатом Медведчуком у кабінеті, де він відмовлявся від нього. Але доку­ментально цього не можна під­твердити. Тільки та сцена суду, що є фінальною у фільмі, є прав­дивою, бо є в Інтернеті стено­грама суду. За експертизою ад­вокатів, дозволили зняти саме цю сцену. Насправді у сценарії спочатку було трохи більше про­писано, але потім продюсери зрозуміли, що не варто встав­ляти ці сцени з Медведчуком, бо боялися, що фільм покладуть на полицю, адже Медведчук чин­ний політик, і може вибухнути скандал. З іншого боку, у філь­мі і так вистачає «жесті», через яку пройшов Стус, та й всі і так знають, що Медведчук був його адвокатом. Знаю, що два міся­ці вирішували: давати цю сце­ну чи ні, продюсери і сценарис­ти намагалися вийти на зв’язок з Віктором Медведчуком, але їм це не вдалося. Була супер­ечка у ЗМІ, але пізніше адвока­ти сказали, що цю сцену можна давати за умови, щоб не нази­вати конкретно ім’я адвоката, бо для того, щоб у художньо­му фільмі згадали ім’я, потрібен документальний підпис люди­ни, прізвище якої буде назване. Тому взяли сцену, як вона задо­кументована в Інтернеті, і за нею зняли цю частину фільму, запро­сивши акторів, схожих на кон­кретних дійових осіб.

— На вашу думку, скандал навколо постаті Медведчу­ка у цьому фільмі негативно вплинув на стрічку чи, навпа­ки, позитивно?

— Думаю, що позитивно для всіх. Фільм окреслений часови­ми рамками, і втиснути у ці пів­тори години увесь докумен­тальний матеріал не так просто. На все, що вийшло в кінцевому результаті, воля народу і воля Бога, а тому, вірю, вийшло як­найкраще.

— За документами, Василь Стус любив танцювати твіст, що був заборонений у Радян­ському Союзі. У фільмі є сце­на, де ваш герой разом з жін­кою мають танцювати твіст, але на них накричали люди, мовляв, тут танцювати не можна. А ви вмієте танцюва­ти твіст?

— (Сміється. — Г. Я.). Вже, мабуть, вмію. Перед зйомкою вчився під керівництвом хоре­ографа його танцювати. На­справді я дуже люблю танцюва­ти, але такі вільні танці.

— Чим для вас особисто важливий «Заборонений»?

— Нарешті в Україні можна щось зіграти достойне і глибо­ке. Для мене це подарунок долі. Цим фільмом ми могли посла­ти багато різних меседжів укра­їнській аудиторії, людям різно­го віку розповісти про цей біль, глибинне відчуття життя. Для мене у фільмі є багато різних моментів, коли завдяки актор­ській майстерності можна ці бо­лючі теми висвітлювати.

— Ви народилися на Дні­пропетровщині у родині, яка не належить до світу кінема­тографа. Чому вирішили ста­ти актором?

— Коли я вчився у ліцеї, нам запропонували робити театр. У якийсь момент, коли ставили Гоголя чи Чехова або коли чи­тав вірші Шевченка, я відчув, що можна чужими словами переда­вати те, що відчуваю всереди­ні. Такою є акторська професія — за кілька років можна прожити, скажімо, десять життів. Актор­ська професія дозволяє знайти відповіді на багато філософ­ських питань.

— Батьки вас не відмовля­ли?

— Ще у дитинстві батьки по­бачили, що у мене є хист до сцени. А вчителі у школі каза­ли батькам, що у мене є талант і вони рекомендують стати про­фесійним актором. Тож коли вже порадили вчителі, у батьків відпали усі сумніви.

— У вашій творчій біогра­фії є запис про зйомки в аме­риканській стрічці «Джулія Блу». Як потрапили у цю кар­тину?

— Це американо-українське незалежне кіно, яке знімала без Держпідтримки режисер Рок­сі Топорович. Вона українка, яка народилася в Америці. Її бать­ки з Західної України, виїхали під час війни. Роксі кілька ра­зів приїжджала в Україну, зняла про український фольклор доку­ментальний фільм і завжди мрі­яла про художній. «Джулія Блу» — це її перший художній фільм. Роксі була в Україні під час Май­дану, написала швидко сцена­рій. Мене запросили на кастинг, затвердили, і за кілька місяців було знято фільм. Продюсер та­кож була з Америки, а решта зні­мальної групи — з України. Фільм вже отримав у Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, на Алясці нагоро­ди кінофестивалів, і у Європі та­кож. Одне слово, за кордоном фільм має великий успіх.

— Можливо, цей фільм про­кладе вам стежину у Голлі­вуд?

— Все може бути. І, можливо, це вже відбувається. Ви ж бачи­ли: в Україну приїхав Том Круз (сміється. — Г. Я.), Зеленський став президентом, Роксі Топо­рович працює над новим сце­нарієм і хоче, щоб я у цій картині також знявся.

— Чи пропонували вам ролі, від яких ви відмовлялися?

— Я часто відмовляюся. На­приклад, не даю згоди на зйом­ки у серіалах, не хочу зніматися у фільмах, де дуже депресивна історія.

— Деякі актори — забобон­ні. А ви?

— Усе у житті взаємопов’язано. Те, що актор втілює на сце­ні або на екрані, не може бути не пов’язане з реальним життям. Було б добре, якби всі історії за­кінчувалися позитивом. Коли актор вживається у якусь роль, він проходить через цей простір на тонкому плані. Було б добре, якби у фільмі була така річ, яка б витягувала актора до світла або у бік здоров’я. Якщо вона його не витягує, то актор залиша­ється там, бо він входить у цей образ, а коли фільм закінчуєть­ся і актор отримує гонорар, то за ці гроші, можливо, доведеть­ся потім лікуватися. І не завжди успішно. Тому у фільмі має бути якийсь позитив, який його виве­де з цього драматичного чи тра­гічного тунелю. Я до таких речей зараз ставлюся дуже серйозно, бо це не іграшки…

С 7 по 10 ноября 2019 в Трускавце пройдет VIII  международный кинофестиваль «Корона Карпат». Накануне этого значительного культурного события генеральный директор фестиваля Олег Карпин рассказал Советnews об особенностях нынешнего фестиваля, и о том, какие сюрпризы ожидают зрителей и участников.

https://sovetnews.com/prazdnik-ukrainskogo-kino-v-truskavce/?fbclid=IwAR1eAbGpSNAvinUQwFyt6KzdiD6HZpO-zTj_VHxCH2Vj48sY3na0oFXarQI

— Фестиваль «Корона Карпат» пройдет в Трускавце уже восьмой раз,  и все это время вы являетесь его бессменным директором и вдохновителем. Вы помните, с чего все начиналось?

генеральный директор кинофестиваля "Корона Карпат" Олег Карпин

Олег Карпин

— Конечно. Шел 2009 год, я был депутатом горсовета, и тогда у нашей команды возникла идея, что нам нужно какое-то яркое событие, которое будет лучше всего популяризовать Трускавец.

Нас вдохновил опыт малых европейских городов, таких как, например, Канны и Карловы Вары, которые, благодаря кинофестивалям, получили популярность и развитие.

И мы решили создать свой фестиваль. Ведь это отличный информационный повод для рекламы города, с интересными фильмами, звездами, позитивными новостями.

 — И уже на своем опыте убеждаетесь в этом вот уже 8 лет… Но это большая организационная работа, которая забирает много сил и времени. Как удается справляться? 

— Да, это действительно колоссальная работа. И трудности, конечно, есть. На самом деле у нас должно было пройти уже 9 фестивалей. Но в 2016 году не получилось. Наверно, не хватило энтузиазма, были проблемы с финансированием… Такая складывалась печальная перспектива. Но потом многие люди поняли, что им этого не хватает, стали меня просить о возобновлении фестиваля, появились партнеры, которые предложили свою помощь.

И я еще раз убедился в том, как важно продолжать нашу иницативу. Появилось вдохновение.

В 2010 году в трускавецком кинофестивале принимал участие Богдан Ступка, и получил приз за лучшую мужскую роль в белорусском фильме «Инсайт»

— Что ожидает зрителей и участников кинофестиваля «Корона Карпат -2019»?

— Это будет праздник украинского кино. За 4 дня покажут около 50 фильмов: и полный, и короткий метр, и документальные ленты. Также будет насыщенная внеконкурсная программа: презентация книг, сценариев. Что интересно, будет представлен сценарий, по которому уже давно хотим снять фильм про нашего трускавецкого героя Романа Резняка.

Это легендарная историческая личность, разведчик УПА.

Будет спецпоказ «Дивись українське», а в художественном музее зрители увидят фильм «Малевич. Украинский квадрат». Думаем еще организовать там же мастер-класс по рисованию черного квадрата (смеется).

Традиционно вручим призы в виде короны, которую создал известный скульптор Василь Ярич, установим бронзовую плиту победителям на Аллее славы.

Фестиваль — это не только конкурс фильмов, но и творческие встречи, мастер-классы, выезды на местные локации…

В честь фильма — победителя фестиваля устанавливается бронзовая плита на Аллее славы в Трускавце

— Кто будет в жюри?

-В жюри первой конкурсной программы — режиссер Ахтем Ситеблаев, актриса Римма Зюбина, публицист Александр Саква, режиссер Тарас Томенко, сценарист Евгений Женин.

В жюри конкурса короткого метра — кинорежиссеры Тарас Ткаченко и Сергей Марченко, продюсер Анастасия Буковская.

Состав жюри сильный, правилами запрещено вмешиваться в его работу, поэтому у нас и  фильмы побеждают сильные.

У фильмов-победителей всегда успешная история после фестиваля.

 — Каких звезд вы пригласили на фестиваль?

 — Мы стараемся приглашать только тех, кто снимался в фестивальных фильмах. Как я уже сказал, будут Ахтем Ситеблаев и Римма Зюбина. Приедет Ирма Витовская, она снялась в картине «Мої думки тихі», напомню, что это будет фильм -открытие VIII кинофестиваля. Насчет других пока не скажу – еще идут переговоры.

На кинофестиваль приедет Приедет Ирма Витовская, которая сыграла в фильме «Мої думки тихі»

— Второй год подряд вы отдаете приоритет украинским фильмам. В чем причина и не утратит ли фестиваль значение международного?

 — В прошлом году на фестивале были международные вкрапления в жюри, показали аргентинскую программу. В этом году их нет из-за финансовых проблем. Но в будущем хотелось бы вернуться к международному формату. Будем стараться. Надеемся, что получится.

Больше подробностей на сайте международного кинофестиваля «Корона Карпат».

Организаторы дали зеленый свет только украинским фильмам

Редакция Сегодня Lifestyle  Сегодня, 9:10

Только на днях в Харькове стартовал международный фестиваль Khariv MeetDocs, как стало известно, что с 7 по 10 ноября 2019 в Трускавце пройдет 8-й международный кинофестиваль "Корона Карпат". Кинофестиваль – особенный, ведь, как и в прошлом году, организаторы уже второй раз за всю историю его проведения дали зеленый свет только украинским фильмам.

Украинский кинематограф в полный голос заявил о своей силе, мощи и умении снять такое кино, которое смело конкурирует с зарубежными фильмами на мировых кинофестивальных площадках.

Любители кино смогут посмотреть в рамках конкурсной программы такие полнометражные фильмы:

"Бобот та енергія всесвіту", режисер Максим Ксьонда;

"Тринадцятий автобус", режисер Олександр Безручко;

"Зрадник", режисер Марк Хаммонд;

"Тарас. Повернення", режиссер Олександр Денисенко;

"Східняк", режисер Андрій Іванюк;

"Заборонений", режисер Роман Бровко;

"Гуцулка Ксеня", режисер Олена Дем'яненко;

"Пригоди S Миколая", режисер Семен Горов;

"Позивний Бандерас", режисер Заза Буадзе;

"Мої думки тихі", режисер Антоніо Лукіч;

"11 дітей з Моршина", режисер Аркадій Непиталюк.

Обещает быть чрезвычайно интересной и насыщенной и программа короткого метра и "дипломных работ". Список фильмов, которые прошли отбор во Второй программе:

"Анна", режисер Олесь Санін;

"Урок", режисер Михайло Іллєнко;

"Домовина", режисер Кадім Тарасов;

"Проти течії. Не вигадана історія", режисер Богдан Юсипчук;

"Кохання", режисер Микита Лиськов;

"Переполох у Трускавці", режисер Олег Бачинський;

"Останні сусіди", режисер Євгенія Мельник;

"Перехрестя війни", режисер Євгенія Мельник;

"Повернення", режисер Варвара Філіпчук;

"EVOL", режисер Ігор Рябчук;

"Int.Kitchen.Night", режисер Аркадій Непиталюк;

"Штангіст", режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук;

"Афіна", режисер Сергій Пудіч;

"Не вірю", режисер Сергій Пудіч;

"Склеп", режисер Світлана Новітська;

"Після вогню", режисер Андренік Берберіан;

"Деякі дзеркала", режисер Олександра Алєксєєва;

"Нетерпимість", режисер Володимир Бакум;

"Між лініями", режисер Антон Чистяков;

"Пляшка", режисер: Єгор Бондаренко;

"Операція Д.У.П.А.", режисер: Іван Шоха.

Фильмом открытия 8-го Трускавецкого кинофестиваля "Корона Карпат" станет картина "Мої думки тихі" режиссера Антонио Лукича, которая была награждена специальным призом жюри программы East of the West 54-го Карловарского международного кинофестиваля.

Книголюбам организаторы также подготовили подарок – в рамках кинофестиваля Сергей Дзюба и Арсений Кирсанов презентуют свою книгу "Запрещенный" (на основе книги был снят одноименный фильм), а также авторы представят еще одну собственную книгу – "Позывной Бандерас". Будет представлена ​​книга "Мститель с курорта Трускавец" сценаристами Борисом Савченко и Тарасом Метиком.

В рамках программы "Показы фильмов местных кинематографистов" состоится премьера фильма "Дрогобицька голгофа" (режиссер-постановщик Александр Король). На кинофестивале также будет показан документальный фильм об одном из величайших художников ХХ века Казимире Малевиче – "Малевич. Украинский квадрат" (режиссер Дмитрий Джулай).

Среди интересных мероприятий 8-го Трускавецкого международного кинофестиваля "Корона Карпат" – внеконкурсные программы, концерты и творческие встречи с ведущими актерами Украины, а также творческая встреча в специализированной школе для детей с нарушением опорно-двигательного аппарата в городе Борислав. На фестивале традиционно будет установлена Бронзовая плита фильму-победителю предыдущего кинофестиваля.

Представители Ассоциации фильмкомиссий Украины проведут презентацию для кинематографистов возможностей своих регионов для комфортного кинопроизводства. Участники фестиваля побывают на заседаниях круглых столов, мастер-классах, ознакомятся с локациями региона.

Кинофестиваль пройдет при поддержке программы правительства и Министерства культуры Украины "Малые города – большие впечатления", Государственного агентства Украины по вопросам кино, департамента культуры Львовской облгосадминистрации и Трускавецкого городского совета.