- За я
кими критеріями можна поділити фестивалі на професійні і
непрофесійні?
- Кожен фестиваль має знайти свою смислову нішу у світовій культурі.
Щорічно проводиться багато кінофестивалів, скажімо, у Росії їх - 183. Це
офіційно зареєстровані. У нас - приблизно 23-24. Фестиваль – це
людська вигадка, коли людей поступово треба навертати до розуму, до
схильності дивитися своє кіно, якого, на жаль, ми не маємо. І оця
потреба і є головним критерієм призначення фестивалю, коли глядач іде на
фестиваль, щоб ознайомитися зі світовим рівнем кінематографа. І
побачити: на якому місці ми знаходимося зі своєю культурою. Тому
навіть, коли не знімається кіно, глядача треба формувати, виховувати і
готувати до того осмислення кінопроцесу, який все ж таки має бути. Є
фестивалі класу «А», де 20 фільмів у конкурсній програмі, і триває
такий фестиваль протягом десяти днів. А є фестивалі, де в основній
конкурсній програмі тільки 8 або 9 фільмів. І тривають вони,
відповідно, три-чотири дні. Особисто для мене є три виміри фестивалю:
прекрасна конкурсна програма, справедливе суддівство і вагомі призи.
- У серпні відбудеться Бердянський кінофестиваль, а в січні наступного
року – Трускавецький. Що ви можете сказати, як професійний режисер, про
них?
- І Бердянський, і Трускавецький фестивалі зараз на підйомі, вони
розвиваються. Трускавецький – взагалі винятковий, бо ми переслідуємо
мету, щоб глядача перехопити. Оскільки телевізійне кіно зараз найбільш
розвинуте, найбільш очікуване - можемо сьогодні сміливо перехопити
глядача. Можемо готувати нашого глядача до того, що колись буде-таки
справжнє кіно.
- Ваша думка про Одеський кінофестиваль?
- Відчувається, що тут задіяний потужний ресурс, кажуть, що тут і
Міністерство культури брало серйозну участь, і місто, і область… Але
Одеський кінофестиваль не має поки що свого обличчя. Але мене страшенно
розчарував фільм-відкриття фестивалю «Серцеїд». Бо, як відомо,
фільм-відкриття і фільм-закриття, це ті два фільми, що дають уяву про
те, чим займатиметься фестиваль, який він буде за жанром, який у нього
напрям… Так-от, фільму-відкриття не побачив, не зрозумів. Це слабка
картина. Якась чи зарозумна, чи пусто…
- Пустопорожня?
- Можливо, й так. Може, ми чогось не розуміємо, але все-таки складається
враження, що це не дуже глибокий фільм.
- Свого часу, коли на екрани вийшов фільм «Трембіта», у якому ви
зіграли роль Олексія Сомова, про вас заговорили як про секс-символ
українського кінематографа. Ви себе тоді відчули таким?
- Не знаю, що там про мене тоді казали, але я був таким, яким був. Мушу
вам сказати, що фільм «Трембіта» був четвертим у моїй акторській
кар’єрі. У мене ще перед тим були два хороші фільми. Перший – «Скарби
республіки» – про КДБ, який фільтрував відтік мистецьких творів за
кордон. Був одним з експертів-художників, помічником Фелікса Едмундовича
Дзержинського і одним з оперативників. Я мав і нагороду за цю роль –
премію братів Васильєвих. Потім зіграв у телевізійному фільмі «Тихий
Дон». Для мене це було щось зовсім нове, бо картину знімали на
«Мосфільмі». Стрічка мала шалену популярність, після її виходу мене
почали запрошувати в інші фільми, але Герасимов заборонив мені
зніматися, бо мене режисери, у буквальному розумінні, «роздирали», а
треба було закінчити навчання. Мене повернули на рідну київську землю,
де я нікому не був потрібний. Чотири роки не знімався, і наді мною
практично знущалися хто як хотів. Це все минуло. Таке життя. Образ не
маю ніяких…
- Але у «Трембіті» все ж таки зіграли.
- Я спочатку не хотів зніматися у цій картині. Але був такий прекрасний
режисер Олег Миколаївський, ось я і вирішив спробувати. Ну, і як ви
сказали, - я ще й подобався жінкам, то, виходить, правильно зробив,
що знявся у «Трембіті» (сміється. – Г. Я.).
- У той час гонорари були, звичайно, не такі, як платять зараз акторам
за знімальний день чи за роль загалом. Ви тоді багато заробили?
- Про що ви говорите? Які гонорари?
- На нові туфлі вам хоч вистачило тих грошей?
- На туфлі вистачало, ми навіть годували весь курс. Нас було таких троє…
Це були невеликі гроші, але я одержав за свою першу роль 180 рублів.
Потім мені платили по 13 рублів за знімальний день, а ще через якийсь
час – по 20 рублів. Коли ж повернувся до Києва, то ця планка впала –
почали платити по 10 рублів за знімальний день. Мені просто дали
зрозуміти, щоб я знав своє місце, як кажуть, «не рипався». Але це все
одно були солідні гроші. За ці роки, поки я був актором, заробив на
авто. Коли вступив на режисерський курс – мав свої перші «Жигулі». Такі
гроші можна було заробити протягом двох картин.
- Скільки тоді коштували «Жигулі»?
- Чотири з половиною тисячі. Я був одним з перших власників такої машини
у Києві. Так, це були на той час великі гроші. Але порівняно з тими
гонорарами, які актори отримують сьогодні за знімальний день, – не до
порівняння. Коли мені актор каже: «Я можу у вас знятися за 500 тисяч
доларів» – повірте, можна втратити дар мови. Запитую: «А ти запитав,
скільки у мене взагалі є на фільм?». От зараз шукаю гроші на свій
майбутній фільм.
- Багато треба?
- Якби знайшов 2 мільйони доларів – зняв би хорошу картину.
- Який буде жанр цього фільму: комедія, мелодрама, історичний?
- Це фільм-кохання, точніше, фільм-дорога. Люди виходять з одного місця,
мають на меті прийти до іншого запланованого місця. Але приходять туди
зовсім іншими – дорога їх змінила. Дорога – це ніби дактилоскопія
суспільства: от які вони вийшли, і як їх змінюють час і дорога…
- Актори – народ, який швидко закохується. Ви, як режисер, це все
бачите. Але ж у багатьох акторів вже є сім’ї. Як ставитеся до романів на
знімальному майданчику?
- Протягом роботи стільки випадків розійтися, пересваритися, навіть
стати запеклими ворогами. Але якщо я бачу, що люди симпатизують одне
одному, дивляться одне на одного закоханими очима – я тішуся. Бо тільки в
любові може народитися творчість. Якщо головні герої за сценарієм
кохають одне одного і покохали у житті – це прекрасно. Їм тоді не
доведеться грати роль. Вони живуть цією роллю. Я як режисер маю зберегти
це почуття…
Довідка «ВЗ». Савченко Борис Іванович народився 10 квітня 1939 року у селі Анатоліївка
Одеської області. Закінчив Одеське театрально-художнє училище,
акторський факультет ВДІКу, режисерське відділення театрального
інституту імені І. К. Карпенка-Карого. Дебютував у кіно як актор в
епізоді «На семи вітрах». З 1971 року – режисер Київської кіностудії
імені О. Довженка. Педагог театрального інституту імені Карпенка-Карого.
Народний артист України.
Фото автора.
Одеса.
Джерело: ЗАТ «Видавничий дім «Високий Замок»
