Акторка Оксана Сташенко спростовує чутки про п’ятьох чоловіків. Їх було тільки троє...
Оксана Сташенко не сходить з
телеекрана: серіали і фільми з її участю змінюють один одного. Її важко застати
в Москві, де вона живе, бо акторка вже в якомусь іншому місті - на зйомках, на
черговому фестивалі… Нам вдалося розшукати її у Києві – Оксана Сташенко тепер
тут частий гість. Її теперішній чоловік – киянин, а ще вона зараз знімається у
новому фільмі з робочою назвою «Пампушок Люся». Про творчі будні, кінофестивалі
і особисте життя актриса розповіла кореспонденту «ВЗ».- Ви зіграли у понад 70 фільмах, але чомусь фільмом «Повернення Мухтара»,
точніше, роллю патологоанатома Жанетти Петрівни Сельської, підкорили глядачів
молодого і старшого покоління. Це ваш улюблений фільм?
- Це один із моїх улюблених фільмів. Популярним в Україні він став тому, що
його транслюють щодня по телебаченню на кількох каналах. Його зручно дивитися,
тому що кожна серія – окремий маленький детективний фільм. Якщо перші 100 серій
критикували, то тепер фільм всім подобається, на нього «підсаджуються» і діти,
і бабусі, і молодь. Знято 500 серій цієї стрічки. Глядачі кажуть: важливе не
чергове розслідування, а те, як складуться стосунки між героями.
- І що, вас запитують, коли ви нарешті вийдете заміж за Садовського?
- Під час зустрічей з глядачами це одне з перших запитань (сміється. – Г. Я.).
Інтрига ще трохи триватиме, бо режисер, мабуть, ще не має наміру нас
одружувати.
- Скільки часу знімаєтеся у «Мухтарі»?
- Понад п’ять років одягаю костюм Сельської не лише у прямому значенні, а й у
переносному – ніби стаю самою Сельською. Перевтілююся і переживаю разом з нею
цю роль.
- Генеральний директор Трускавецького міжнародного кінофестивалю Олег Карпин
розповідав, що коли ви берете участь у фестивалях, обов’язково відвідуєте у
місті, де проходить фестиваль, дитячий будинок. У січні плануєте приїхати до
Трускавця. Що привезете дітям?
- Уже стало моїм обов’язком відвідувати дитячі будинки. Якби ви бачили, як діти
реагують на живого актора! Хвилин 20-30 тому вони дивилися чергову серію
«Мухтара», а тут відчинилися двері - і сама Сельська стоїть перед ними. Очі
робляться круглими, не відводять зацікавлених поглядів, ловлять кожне слово,
ставлять море запитань.
- Про що запитують?
- Про все: і як потрапляю у телевізор, де живу, як стала артисткою…
- Крім задушевної бесіди, щось залишаєте дітям на згадку?
- Не хотіла би з цього робити реклами собі, але скажу одне: хіба можна йти до
дітей з порожніми руками?
- Ви знімалися у Голлівуді. Де вам простіше працювати: на американських,
російських чи українських знімальних майданчиках?
- В Америці знімалася у російському проекті «Громадянин начальник-2» разом із
чудовим актором Юрієм Степановим, який, на жаль, загинув. Зіграла роль
американського слідчого. Там мене побачив режисер Слава Цукерман, і коли він
приїхав у Москву знімати свій фільм «Перебудова», запросив мене на головну
роль. Хоча цей проект був американським, і знімалося кілька американських
акторів. Окрім цих фільмів, у 2000 і 2001 роках знімалася ще у двох
американських фільмах. Організація зйомок у нас і у них не йде у жодне
порівняння. Там все розписано посекундно. В Америці актор – на першому місці. У
актора є місце, де він може відпочити. Біля мене завжди був вчитель, який
виручав у будь-якій ситуації. Якщо хтось з адміністраторів бачив, що я чогось
не розумію, відразу з’являлося море людей, щоб допомогти чи виконати будь-яке
бажання. І не подумайте, що така надмірна опіка розслабляє. Ні, навпаки, дає
великий стимул до роботи. Ти бачиш, як до тебе ставляться, і розумієш, що від
тебе залежить успіх майбутньої картини.
- Якщо там все так чітко і така повага до актора, то чому ви там не залишилися?
- Ні (кричить. – Г. Я.)! Я багато їжджу. І в Китаї працювала, і в інших великих
країнах, але ніколи у мене не було бажання десь «кинути якір». У якій країні я
б не була – мені дайте кімнату, ліжко, я поживу тут, поки зйомки… І все.
Повертаюся додому. Єдині дві країни, в які закохана, – Індія і Китай. Ці країни
викликають бажання там жити. Тільки не Америка. Політика цієї країни мені не до
душі.
- Кажете, що вам подобаються Індія, Китай… Любите подорожувати?
- Ще й як! Як тільки випадає якихось 10 днів вільних, у мене не стоїть питання,
як буду відпочивати. Пакую валізи і їду. Як правило, це якесь нове місто,
країна. Повторюватися люблю лише з однією країною – Китаєм. Там у мене є
китайська мама і китайський тато. Китайська мама – мій перекладач Бао Чінь,
професор російської мови, їй у лютому виповниться 78 років. Ми з чоловіком на
Новий рік їдемо до них у гості. Спочатку посвяткуємо у моїх рідних батьків, а
потім навідаємо китайських.
- Повернімося на знімальний майданчик. Ви багато знімаєтеся в еротичних сценах.
Як почуваєтеся, коли треба роздягатися перед камерою?
- Якщо це записано в сценарії, а відповідно, в умовах контракту – значить,
треба робити те, на що погоджуєшся, підписуючи контракт. Якщо у жінки гарне
тіло – то чому його не показати глядачеві? Зрештою, про це у кадрі ніколи не
думаю. Як тільки режисер каже «Знято», відразу стаю Оксаною Сташенко. Жодних
любовних інтриг чи почуттів поза кадром нема. Все, що треба було показати,
залишилося там, на знімальному майданчику. Крім того, мені завжди щастило на
режисерів.
- Як знімають еротичні сцени?
- Усі працівники на знімальному майданчику під час такої зйомки виходять.
Залишаються костюмер з халатом, який після команди «Знято» накриває оголене
тіло, гример (причому на цих посадах тільки жінки), оператор і режисер.
Репетирується така сцена в одязі.
- А як реагує на такі сцени ваш чоловік? Ви недавно вийшли заміж за киянина.
Свіже кохання, ревнощі… Якщо вам доводиться у кадрі пристрасно цілуватися, я
вже не кажу про еротичні сцени, - як він ставиться до цього?
- Від того моменту, як ми познайомилися з Владом і між нами спалахнуло кохання,
я сама собі дала слово, що еротичних сцен у фільмах, де я знімаюся, – не буде.
Влад був багато разів на знімальному майданчику, він бачить з-за камери, як
робиться фільм, тому поцілуночки у щічку сприймає як робочий момент. Та й
пристрасних поцілунків у мене в кадрі останнім часом не було. В «Мухтарі» кохання
з Садовським чи мою роль у новому фільмі (його ще не показували) «Брат і
сестра» сприймає спокійно. Влад довіряє мені. Можливо, тому, що я не даю
приводу для ревнощів. У мене золоте правило: якщо я у шлюбі – ніколи не
зраджую.
- Це правда, що Влад – ваш п’ятий чоловік?
- Ніколи не робила з цього таємниці: ні перед своїми чоловіками, ні перед
шанувальниками. Не хочу, щоб здогадувалися, і моє особисте життя обростало
плітками. Тому розповідаю все чесно. А глядача краще приваблювати до себе
ролями і новими фільмами, а не таємницями з особистого життя.
Реальних чоловіків у мене було три, а не п’ять. Бо за одного чоловіка виходила
двічі заміж, а ще один раз просто допомогла своєму другу зі статусом. Мій
повторний шлюб називаю «кримінальним», бо після одруження позбулася частки
житла, добряче попсувала собі нерви. Але я не хочу про це говорити...
- Оксано, ви постійно у роз’їздах: гастролі, зйомки, кінофестивалі… Часу на
випікання тортів і приготування делікатесів у вас нема. Але як жінка чи любите
готувати і чи взагалі вмієте?
- О Боже мій! Це одне з моїх улюблених занять. Я чудово готую. Причому у мене
ніколи нема одноманітної їжі. Якщо готую одну й ту ж страву, намагаюся щось
зробити, щоб вона не була така, як попереднього разу. Люблю готувати східні страви.
Традиційним у моєму приготуванні буває лише картопляне пюре, та й то у різних
варіаціях. Навіть сирники готую не так, як інші господині. Я їх смажу на
пальмовій олії. Всілякі спеції ми з Владом привозимо з Індії і Китаю.
- Маєте «фірмові» рецепти?
- Звичайно, хоча ніколи не користуюся рецептами. Наприклад, прийшла до когось у
гості, їм щось дуже смачне, розумію, що там є, а потім готую сама. Але
обов’язково до цього додаю щось своє. Не їм м’яса. І не тому, що я затята
вегетаріанка. Просто готую настільки смачно і вишукано, що без м’яса можна
обійтися.
- Невже і чоловік не їсть м’яса?
- Йому настільки подобається, як я готую, що він чудово обходиться без нього.
- А у вас є улюблена страва?
- Люблю все. Але є продукт, який можу їсти кілька разів на день. Це хліб, що
складається з 38 злаків. Можу його їсти навіть з чаєм.
- Ким ви мріяли бути у дитинстві?
- У трирічному віці вже знала, що буду артисткою. Коли приїжджала влітку у село
до тітки, виходила на ґанок і «давала концерт». Дорогою йшли жінки у поле і
зупинялися послухати мій виступ. А у дитячому садочку, коли мені не вистачало
лопатки згрібати сніг, мріяла бути двірником, бо у двірників є лопати. Тоді
мені було 4 рочки. А коли вступила у музичну школу – знала, що буду артисткою.
Хоча у підлітковому віці, коли відвідувала біологічний гурток, вирішила: якщо
не вступлю у театральне училище, - стану біологом.
- Ви вступили у театральне училище відразу після школи?
- Після восьмого класу. Поїхала спробувати, і мені вдалося.
- Якою була ваша перша роль у кіно?
- Це було у 1990-х роках. зіграла у маленькому епізодику. Але чітко пам’ятаю,
що його швидко зняли, і за це мені заплатили шалений гонорар – 50 доларів. А
далі грала у театрі, у мене не було ніякого блату, впливових знайомих. Не
заводила ні з режисерами, ні з продюсерами інтрижок і романів, щоб пробити собі
місце під сонцем, бо завжди їх побоювалася і знала: людина при владі –
небезпечна.
- Ви народилися і навчалися у Саратові. Мабуть, мріяли будь-що потрапити до
Москви?
- Ні, що ви! Навпаки, мені цього не хотілося. Працювала в театрі – і була
щаслива, що маю роботу. Це було випадково. Приїхала у Москву на зустріч
однокурсників. Був 1989 рік. Там на так званій акторській біржі всі й
зустрічаються. До мене підійшов один пан – адміністратор Театру Михайла
Задорнова – і запропонував зіграти у виставі «Хочу вашого чоловіка». Я
відмовилася, бо не хотіла покидати хорошу роботу і переїжджати у Москву, де так
багато людей, холодно, дощ. А коли приїхала додому і розповіла про все
чоловікові, він почав мене сварити, мовляв, ти що: хоч на ложках грай, аби
тільки в Москві. І йому вдалося мене вмовити. Ми поїхали у Москву.
- І де ви там жили?
- Ми поселилися у будинку, де колись жив Михайло Булгаков, – на Великій
Садовій, 10.
- Це правда, що дім з привидами?
- Можливо, будинок стоїть у такому місці, що трохи похитується. Не знаю.
Поділяю думку вчених, що існує паралельний світ. У цьому будинку був стук у
двері, хоча ніхто не стукав. Я особисто чула кроки, коли добре знала, що нікого
нема у квартирі. Але найбільше була вражена, коли одного дня вийшла на кухню і
побачила, що смажиться яєчня, хоча насправді я її на ставила...
- Ви водите автомобіль?
- З автомобілем не вийшло, хоча зробила собі права, та сідаю за кермо тільки
тоді, коли цього вимагають зйомки. Я категорично проти того, щоб жінки їздили
за кермом. Хоча знаю жінок, яким це вдається стовідсотково, як, скажімо,
актрисі Любові Руденко. Це - справжній “Шумахер” у спідниці!
- Ви гарно співаєте, записали кілька дисків. Не плануєте зайнятися шоу-бізнесом?
- Ні, ніколи. Усі ці диски - для особистого задоволення. Це те, що люблю і вмію
робити. Маю можливість записати пісні за власні кошти. Витрачаю гроші на те,
чим хочу займатися. Не хочу нікого образити, але атмосфера серед акторів
набагато чесніша і тепліша, ніж у представників шоу-бізнесу.
Довідка «ВЗ». Оксана Сташенко народилася у м. Самарі 24.10.1966 р. Знялася у
понад 70 фільмах, серед яких: “Сищики”, “Далекобійники”, “Повернення Мухтара”,
“Троє проти всіх-2”, “Зупинка на вимогу-2”, “Попелюшка 4х4”, “Рідні люди”,
“Місце під сонцем”... У січні 2010 р. отримала звання заслуженої артистки Рос
Галина
ЯРЕМА Фото з особистого архіву акторки. На фото: Оксані Сташенко личать і білий халат
патологоанатома, і вишитий кептарик...
http://www.wz.lviv.ua/articles/87694
