Його «Остання подорож» далеко не остання...

ГоловнаII ТМКТФПреса про фестиваль → Його «Остання подорож» далеко не остання...

Болгарський режисер Васіл Барков підкоряє міжнародні кінофестивалі

У Києві відбувся ІІІ фестиваль сучасного болгарського кіно. Українським глядачам показали найкращі фільми сучасної Болгарії, багато з яких отримали нагороди на найпрестижніших міжнародних кінофестивалях. Представляти свої роботи приїхали болгарські актори і режисери. Одним з організаторів кінофестивалю і його учасником став відомий болгарський кінорежисер Васіл Барков, який представляв на кінофорумі власний фільм «Остання подорож». Коли домовлялася про зустріч з Васілом Барковим і просила, щоб дали перекладача, організатори відповіли, що режисер чудово володіє російською.

- Де ви навчилися так гарно розмовляти російською?

- Народився в Одеській області у болгарській сім’ї. В Україні закінчив середню школу і навіть вступив в інститут. Але провчився там лише рік. Зрозумів, що це – не моє. Тому й кинув. Пізніше, вже коли сім’я перебралася жити у Болгарію, вступив в національну академію театрального мистецтва, що у Софії.

- Ви прибули до Києва на фестиваль болгарського кіно уже як людина, що вагомо заявила про себе у світі кінематографа. З якої роботи розпочалася ваша кар’єра?

- Це була моя дипломна робота у 1997 році, коли закінчував навчання в академії. Давно мріяв зняти документальний фільм про свою родину, про місце, де народився, про Бессарабію, про важкі умови життя народу, який там живе. Про трагедію мого народу і мою особисту. Фільм називався «Бессарабія – моя любов». Цю стрічку високо оцінила не лише екзаменаційна комісія. Її сприйняли болгарська критика і глядачі.

- Ваша «Бессарабія...» стала трампліном між студентським життям і серйозною роботою?

- Фільм у 1998 році вийшов у широкий прокат не лише в Болгарії і Україні, а й у Німеччині, Румунії...

- Ваші фільми були удостоєні визнання і високих нагород на престижних кінофестивалях?

- Маю нагороди на кінофестивалі «Золота троянда» у місті Пловдиві, на кінофестивалі «Золотий витязь» у російській Калузі, на Бердянському кінофестивалі «Бригантина»...

- На кінофестивалі у Києві ви представили свою картину «Остання подорож», де виступили і як режисер, і як сценарист. Знаю, що ця стрічка на Бердянському кінофестивалі у 2008 році отримала нагороду у категорії «Краща чоловіча роль». Ви свого часу запросили на цю роль Васіла Михайлова. Чому саме цього актора ви хотіли бачити у своїй картині?

- Васіл Михайлов – ікона болгарського кіно. Його можна порівнювати з українським Богданом Ступкою – як зразком найкращого представника українського кінематографа. Давно мріяв запросити цього талановитого актора у свій фільм. Він не лише професіонал з великої літери, а й добра, порядна людина. Писав сценарій ніби спеціально для нього, бо відразу бачив тільки його у своїй «Останній подорожі». Коли сценарій був написаний і мене представили Васілу Михайлову, мовляв, ось цей молодий режисер хоче вас запросити у свій фільм, – він скептично поставився до такої пропозиції. Але все ж таки залишив йому сценарій. І у той самий вечір Васіл Михайлов сам зателефонував мені і сказав: «Так, я буду зніматися у цьому фільмі».

- Скільки фільмів ви зняли за свою кар’єру?

- Сім картин – це документальні та ігрові фільми.

- Що можете сказати про сучасний болгарський кінематограф?

- Ті фільми, які ми привезли до Києва, – одні з кращих у сучасному болгарському кінематографі. Якщо порівнювати колишні фільми і фільми, які були зняті зараз, – це небо і земля. Кінематограф розвивається. Це вже не те болгарське кіно, яке ми колись знали. Це – фільми, які можуть заявити про себе на міжнародних кінофестивалях.

- Після закінчення фестивалю болгарського кіно у Києві ви поїдете додому. Що плануєте робити?

- Я закінчив роботу над черговим фільмом, який називається «Аварійна посадка», де виступив як продюсер. 

6 жовтня розпочинається Болгарський міжнародний кінофестиваль «Золота троянда», у якому братиме участь ця моя картина. Тому зараз маю багато роботи, а часу залишилося обмаль.

- Про що цей фільм?

- У фільмі «Аварійна посадка» йдеться про людську долю, про те, як треба жити. Що у світі ти не один, поруч є надійне плече друга. Про кохання зі шкільної лави, яке додає віри у власні сили... Про те, що людина хоче літати – у прямому і переносному значенні.

- Фестиваль у Болгарії закінчиться. А далі?

- А далі на мене чекає ще один фестиваль – в Україні. У січні відбудеться міжнародний Трускавецький кінофестиваль «Корона Карпат», у якому також братиму участь.

- Ким ви мріяли бути у дитинстві?

- Сказати чесно?

- Аякже...

- Астрономом. Страшенно захоплювався небом, зорями, планетами... Мене заворожувала Сонячна система, Галактика, хотів знати усе про Всесвіт. Хотів знати, чому падає зірка, чому так яскраво вона світить...

- Дивно якось: астроном став режисером...

- Так, це було спочатку, а потім мріяв стати письменником. Писав вірші і навіть пробував писати якісь оповідання про кохання (сміється. – Г.Я.). Мріяв написати сценарій для фільму. Можливо, це й привело мене на стежку кіномистецтва.

- То ви закінчили школу, виїхали до Болгарії і відразу стали студентом Софійської академії театрального мистецтва?

- Закінчив школу на рік раніше від своїх ровесників. Спочатку вступив в Одеський інститут морського флоту, але провчився там лише рік. Зрозумів, що це не моє...

- Це була для вас «вища математика»?

- О, правильно кажете. Саме «вища математика». Усе це виглядало якось по-дитячому. Мене серйозно тягнуло у кінематограф.

- У вашій родині хтось має відношення до театрального мистецтва або до кінематографа?

- Ні, на жаль. Батьки займалися сільським господарством – працювали на землі. Я ж не бачив себе в майбутньому на полі чи у саду. Багато читав, відвідував бібліотеку. Книжки, які молодь читає у 18-19 років, я перечитав у 12.

- Тобто у той час, коли хлопчики бігали і стріляли по горобцях, ви сиділи і читали книжки?

- Так. Сидів у бібліотеці. Ходив на всі фільми у місцевий кінотеатр. У мене був трохи інший світогляд, ніж у моїх ровесників. Міг сидіти і мріяти, мріяти, мріяти... Мені хотілося осягнути більш глибокі світи... І зараз я їх осягнув – уже з допомогою кіно.

- Коли приїжджаєте в Україну, на свою малу Батьківщину, ваші колишні сусіди знають, що ви – болгарський режисер? Чи пам’ятають вони цього доброго і слухняного колись хлопчика, який не тягнув котів за хвости, не стріляв по горобцях і не крав яблук у сусідському саду?..

- Спілкуюся зі своїми однокласниками, підтримую стосунки, бо не можна відділитися від тих, з ким ходив по одній вулиці. Не розумію тих людей, які покидають батьківщину і більше не хочуть ні з ким знатися. Те, що було у школі, пам’ятатиму завжди, як і своїх друзів. Бо це – моя історія. Завжди буду пам’ятати, що народився і виріс на українській землі.

- У вас тут було перше кохання?

- О, безперечно.

- Ви зараз бачили її? Зустрічалися з нею?

- Ні, на жаль. Наші дороги розійшлися. Не знаю, де вона, як їй живеться...

Довідка «ВЗ». Васіл Барков народився 20 грудня 1972 року у селищі міського типу Суворове Одеської області. Закінчив середню школу у 1990 році. У 1992 році став студентом Болгарської національної академії театрального і кіномистецтва у Софії.