Ексклюзивне інтерв’ю «Високому Замку» гостя Трускавецького кінофестивалю телевізійних фільмів «Корона Карпат».
Олесь Янчук - один з найактивніших українських режисерів, відомий як постановник історичних картин. Майже всі його роботи розповідають про постаті і теми, табуйовані за радянських часів. Олесь Спиридонович - автор знакових фільмів в українському кіно “Голод-33”,“Атентат.Осіннє вбивство в Мюнхені”, «Нескорений», «Залізна сотня», «Владика Андрей». Напередодні ІІ Трускавецького міжнародного кінофестивалю телевізійних фільмів «Корона Карпат», що відбудеться у Трускавці 12-17 листопада, журналіст «ВЗ» зустрілася з режисером. Олесь Янчук розповів про роботу над фільмами, сучасне українське кіно, плани на майбутнє.
- Ваш фільм «Голод-33» отримав престижну нагороду французького кінофестивалю. Чи було відзначено цю картину на кінофорумах в Україні?
- «Голод-33» – моя гордість. Це мій перший фільм, йому вже минуло 20 років, а він залишається актуальним, його і сьогодні запрошують на міжнародні кінофоруми. У цьому році «Голод-33» був запрошений на міжнародний кінофестиваль у польському місті Замость. Також був представлений на кінофестивалі у Гельсінкі. У 2009 р. на Венсенському кінофестивалі у Франції «Голод-33» отримав Перший приз Анрі Ланглуа (європейська номінація). Це перший художній фільм, знятий в Україні, який піднімає тему геноциду українського народу – Голодомору, що забрав мільйони людських життів. У 1991 р. на Першому всеукраїнському кінофестивалі у Києві «Голод-33» отримав Головний приз. Картина завоювала багато різних дипломів. Фільм показували по телебаченню у Польщі та Австралії. Росія купила і продає «Голод-33» на DVD .
- Вас знають як режисера, актора і сценариста. Якому роду діяльності віддаєте перевагу?
- Звичайно, режисурі. У кожному своєму фільмі виступаю у невеличкому епізоді. Актор – це як наречена. Треба чекати, поки тебе виберуть. Поки тебе попросять: «підеш за мене»… Деякі актори, особливо в кіно, на роки залишаються ось такими «нареченими». Це велика несправедливість до професії. Але хто на кого вчився! Можливо, через те більше люблю режисуру.
- Ще одним шедевром у вашій творчості є фільм «Владика Андрей». Що було під час зйомок найважче?
- До зйомок завжди треба серйозно готуватися. Без підготовки нема чого сподіватися на успіх. Нам пощастило з вибором актора на головну роль, який блискуче її виконав. Роль митрополита Андрея Шептицького – найкраща робота народного артиста України Сергія Романюка у кіно. А що було важко? Мабуть, те, що ми мали мало коштів. Фільм зняли практично на ентузіазмі, здебільшого без гонорару. Бо ті 11 мільйонів гривень, які було виділено на зйомки, – мізер для роботи такого масштабу. Після виходу фільму я як продюсер ще й заборгував кіностудії майже 500 тисяч гривень… Коли прийшов отримувати свій гонорар за цей фільм, лише розписався у відомості, а грошей так і не отримав… Своїм гонораром погасив частину боргу.
- Чи сприяло духовенство вашій роботі – бо ж картину знімали у соборі Святого Юра?
- Ми не лише у соборі знімали, а й у митрополичих палатах. Там збереглася надзвичайна аура, дух Шептицького. Це святе місце. Коли знімали у палатах, навіть не могли голосно говорити – тільки пошепки. Священнослужителі нам допомагали. Нам дозволили перенести з митрополичих палат у собор крісло Андрея Шептицього. Хрест, який тримає актор Романюк, – оригінальний. Його колись тримав сам Шептицький. Найкращим підтвердженням того, що все у нас йде добре, був той момент, коли приїхав з Франції митрополит Михаїл Гринчишин, який особисто добре знав Шептицького. Коли він побачив актора Сергія Романюка у гримі, був настільки вражений його схожістю з Шептицьким, що у нього аж сльози виступили на очах.
- Як після виходу на екрани «Владику Андрея» сприйняло духовенство?
- За увесь цей час не чув жодного слова критики. Навпаки. Отримав грамоту від Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Фільм було запрошено до Риму на кінофестиваль. Там були представники Ватикану, і вони прихильно поставилися до мого твору.
- Дивно, що ви людина не з Західної України. Народилися на сході. А ваші фільми «Атентат», про УПА базуються на глибокому історичному матеріалі. Чому саме ця тема вам така близька?
- Цікавлюся історією рідного краю. Хотів розібратися, чому деякі історики подають настільки сфальсифіковану інформацію. Тож сам досліджував, шукав, вивчав. За оцінкою західних та голлівудських експертів, найпопулярніше кіно – історичне. А якщо в основу такого фільму ще й покласти правдиві свідчення - це і буде справжнє кіно. Такі фільми показуватимуть в Україні і купуватимуть за кордон. Як-от мої «Голод-33», «Атентат», «Нескорений», «Залізна сотня» на DVD придбала Росія, яка тепер їх розповсюджує також у Білорусі та Казахстані. Зробили хороший дубляж російською мовою. Але про всяк випадок перед фільмами поставили виступ історика, який знайомить глядачів з цим періодом української історії і каже: «От ви знаєте, хто зараз при владі в Україні? Націоналісти. Тому й фільми там зараз такі знімають. А ви дивіться і робіть висновки» (сміється. – Г. Я.).
- Над чим працюєте?
- У мене початковий період в новій роботі – це як перший місяць вагітності. Цей проект потребує глибоких досліджень, які проводжу вже другий рік. Це буде фільм про останній період життя Симона Петлюри – зворушлива і драматична історія. Майже рік працюємо над написанням сценарію. З кожним роком знімати кіно стає все дорожче і дорожче. Тому продовжується вічна тема - пошуки спонсорів, меценатів, які були б зацікавлені у створенні такого фільму. Знімати кіно без грошей неможливо.
- Що можете сказати про сучасний кінематограф?
- Складна ситуація. От візьмімо старі часи. Якщо колись кіностудія ім. О. Довженка знімала 12 повнометражних фільмів за рік плюс 18 телевізійних фільмів, то зараз період - просто жахливий. За цей рік не зняли жодного фільму! Зараз на студії починають виробництво двох повнометражних фільмів-дебютів молодих режисерів. Це добре, але ж дуже мало. Водночас кінематографісти з Росії полюбили знімати кіно в Україні. Це для них набагато дешевше, вони набирають у свою знімальну групу частину українських фахівців, яким не треба платити за готель і добові… Та й платять їм зазвичай менше, ніж російським колегам. Наші люди йдуть, бо хочуть працювати за професією і заробляти на життя. А своє кіно не знімається.
Галина ЯРЕМА На фото: Блаженнійший кардинал Любомир Гузар на прем’єрі фільму «Владика Андрей» подякував режисеру Олесю Янчуку. Фото з архіву Олеся Янчука.
