 |
Назва | «Будинок "Слово"» |
| Країна | ||
| Рік | 2017 | |
| Режисер | Тарас Томенко | |
| Актори | ||
| Сценарій | ||
| Оператор | ||
| Композитор | ||
| Художник | ||
| Продюсер | ||
| Виробництво |
«Будинок „Слово“» — український повнометражний документальний фільм 2017 року, знятий режисером Тарасом Томенком. Фільм брав участь в офіційній конкурсній програмі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року. У 2018 році стрічка отримала українську національну кінопремію «Золота дзиґа» в категорії «Найкращий документальний фільм». Наприкінці 1920-х років у Харкові, тодішній столиці УСРР, за відома Сталіна спеціально для українських письменників та інших діячів культури УСРР зводять будинок.Тоді в новобудову будинку літератора було розселено десятки геніальних українських письменників, поетів, художників, сценаристів, акторів. Під один дах переїжджають Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайль Семенко, Анатоль Петрицький, Антін Дикий та інші. Утім, цей рай оснащують спеціальною системою спостереження та мережею агентів, завдяки яким автори тримаються під контролем радянських спецслужб. Також знаходяться під контролем усі, хто відвідує цей будинок, серед них — Бертольт Брехт, Теодор Драйзер, Бруно Ясенський, які приїздять до Харкова на Міжнародну конференцію революційних письменників 1930 року. Дехто з письменників чинить самогубство, дехто потрапляє в божевільню. Під час сталінських репресій було заарештовано мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох. Колись новобудову називали будинок «Слово», бо сама споруда мала в плані літеру «С». Та вже за кілька років цей будинок називали «Крематорій» або ДПЗ — «дом предварительного заключения»
